Кола спілкування та особисті кордони

Навчаємо дітей без помилок

Переглянути можна, натиснувши на посилання

«П’ять мов любові» у спілкуванні з підлітком (рекомендації батькам)

  Складна поведінка підлітка може створювати у батьків враження, що дитина вже не має потреби у проявах їхньої любові. Але насправді, саме у цьому віці дитина, як ніколи, потребує батьківської любові, підтримки, розуміння та визнання.

   Поки дитина перебуває у стані «маленької» (до 9 років), батькам достатньо легко проявляти свою любов до неї. Згодом приємні в дитинстві тактильні контакти (обійми, поцілунки, погладжування по голові), певні подарунки та слова перестають працювати. Це відбувається тому, що дитина дорослішає, будує та випробовує нові кордони, проживає кризові етапи підліткового (пубертатного) періоду. Щоб налагодити комунікацію з дитиною – підлітком і не втратити довірливі стосунки, батькам варто: по-перше, визначити пріоритетну «мову любові» своєї дитини; по-друге, вдало використовувати всі «п’ять мов любові», підбираючи їх відповідно до ситуації.

До «п’яти мов любові» належать:

1. Слова підтримки (похвала).

2. Тактильний контакт або дотики.

3. Продуктивний час разом та спілкування.

4. Допомога.

5. Подарунки.

СЛОВА ПІДТРИМКИ (ПОХВАЛА)

    Похвала – це визнання досягнень підлітка і схвалення його/її дій. Батьки мають помітити досягнення і гарні вчинки дитини та винагородити її словесною похвалою. Коли ви хвалите підлітка, важливо пам’ятати про наступне:

• Робіть це щиро. Сучасні підлітки чекають від дорослих щирості.
• Хваліть за конкретні дії. Підліткам важливо, щоб батьки помітили, що конкретно було зроблено і саме за це їх хвалили.
  
• Не можете похвалити за результат – хваліть за старання.
  
• Хваліть, коли це чують інші. Нехай слова похвали і любові до підлітка звучать у присутності інших членів родини.
  

 ТАКТИЛЬНИЙ КОНТАКТ АБО ДОТИКИ

     У дотиках до тих, кого ми любимо, є емоційна сила, яку неможливо заперечувати. Пригортаючи трирічну дитину або тримаючи її на колінах під час читання казки, ви задовольняєте її потребу в любові. Підлітки ж відрізняються від дітей молодшого віку. Ви не можете продовжувати пестити їх так само, як робили це в дитинстві. Батьки повинні завжди пам’ятати про прагнення підлітків до незалежності і самовизначення. У підлітковому віці тактильний (тілесний) контакт можливий: з дозволу дитини та за відсутності друзів/однолітків (якщо ви обіймаєте підлітка в присутності ровесників, це може викликати швидше збентеження, ніж радість).

    Пам’ятайте, підліток потребує вашої любові. Дотик – одна з п’яти «мов любові», але ви повинні використовувати його в потрібний час, у відповідному місці і належним чином. Якщо в дитинстві рідною «мовою любові» вашої дитини був дотик, то вона не зміниться і в підлітковому віці. Але «діалект», який використовує у спілкуванні ваш підліток, може бути іншим.

 ПРОДУКТИВНИЙ ЧАС ТА СПІЛКУВАННЯ

    Проводячи з підлітком час, ви присвячуєте йому частину свого життя. На жаль, цією «мовою любові» спілкуватися набагато важче, ніж «мовою заохочення» та «дотиків», і на це є одна проста причина. Ця «мова» потребує більше часу. Дотик триває секунду, на слова заохочення вам знадобиться менше хвилини. Але для того, щоб побути разом, потрібно більше, ніж одна хвилина. Сьогодні – час, коли всі кудись поспішають, але не варто економити цей час на своїх дітях. Перебувати з підлітком в одній кімнаті, де кожен зайнятий своєю справою – це не про «продуктивний час». Продуктивний час – це реальне змістовне спілкування один з одним. Це час, коли ви зайняті спільною справою, коли ви разом та, наприклад: вболіваєте за спортивну команду; переглядаєте та обговорюєте кіно; влаштовуєте похід у парк/ліс/на річку; граєте у настільну гру всією родиною (або складаєте пазли); вечеряєте, де всі члени родини спілкуються між собою тут і тепер.

 ДОПОМОГА

    Виконання батьківських обов’язків – це служіння. І якщо раніше ви допомагали своїм дітям, доглядаючи за ними, годуючи та перевдягаючи їх, то підростаючи, діти навчаються робити це самостійно. Але в їх житті зявляються інші моменти, які повинні сформувати в них нові навички. Ось тут і потрібна допомога батьків. Незважаючи на те, що підліток прагне бути самостійним, йому також важливо відчувати, що ви готові допомогти у складній для нього справі.

    Допомога – це не розв’язати за підлітка його задачу, а навчити вирішувати її самостійно або виконати разом. Виконати домашнє завдання – це не допомога. Сісти разом і розібратися з ним – допомога.

 ПОДАРУНКИ

    Подарунок – це видимий вираз любові. Деякі батьки плутають подарунки із платою за надані підлітком «послуги» (прибирання протягом місяця, гарні оцінки тощо). Це не означає, що батьки ніколи не повинні винагороджувати підлітків за гарну поведінку чи певні здобутки. Проте, це означає, що сплата не рахується подарунком. Виходить, що справжні подарунки підлітки отримують тільки на свята. Підлітки не проти угод з батьками. Насправді, їм подобаються такі домовленості. Якщо підлітки не можуть отримати те, що хочуть, прохаючи батьків, вони постараються укласти з ними угоду. Це стандартний метод, прийнятий у багатьох сім’ях, але він не має нічого спільного з подарунками. Крім того, сутність подарунка – не просто в передачі предмета з одних рук в інші. Його сутність у тому, аби висловити любов. 

Дистанційне навчання – працюємо злагоджено

(рекомендації для батьків)

    З одного боку дуже важливо забезпечити можливість й допомогти дитині продовжити навчання, зокрема й тому, що ми наразі не знаємо, як надалі буде відбуватися навчальний процес. З іншого боку, пам'ятаючи про підвищений рівень тривожності у ситуації, що склалась, варто враховувати емоційний стан дитини та родини і відповідно визначати пріоритети. Загальний розпорядок дня дитини має передбачати періоди навчання, відпочинку, розваг, спілкування — і варто знайти той баланс, який дозволить врахувати потреби всіх членів родини.

   Дуже добре би було скористатись цим часом для того, щоб допомогти дітям набути навичок самостійного навчання, того, що називають вмінням вчитися. Це може звучати, як недосяжна ціль, але використайте цю ситуацію для того, щоб розвинути навички керування часом, побудови індивідуальної навчальної траєкторії, цілепокладання та ефективного навчання.

   Що стосується емоційного навантаження та взаємодії у сімейному колі, то важливо залишатися спокійними й бути активними у спілкуванні з дітьми. Спостерігайте за ними, запитуйте, як у них ідуть справи. Емоції дітей будуть постійно змінюватися, тож ви повинні показати їм, що такі зміни — цілком природні.

   Як у школі, так і вдома потрібно залучати дітей до творчої діяльності, до занять улюбленою справою, до ігор та малювання — це допоможе їм у безпечній та сприятливій атмосфері висловити будь-які негативні почуття, які можуть виникати, а також віднайти позитивні способи вираження таких почуттів, як гнів, страх або сум.

   Оскільки діти часто переймають емоційні сигнали в значущих для них дорослих — батьків і вчителів, важливо, щоб ці дорослі вміли давати лад своїм емоціям і зберігали спокій, прислухалися до переживань дітей, виявляли доброзичливість у спілкуванні й підтримували їх.

   Щоби період дистанційного навчання проходив максимально комфортно для кожного члена сім’ї – потрібно розуміти, що це можливо лише коли кожен зможе дотримуватися певних правил та бути постійно в позитивному емоційному контакті один з одним.

• Домовляйтеся з партнером — підлаштуватися під графік навчання дітей варто обом батькам.
• Діліться ресурсом та підтримуйте одне одного.
• Звертайтеся по допомогу до близьких.
• Звільніть ранок для навчання. По можливості відкладіть робочі завдання та питання на іншу частину дня.
•  Відокремте простір для праці та навчання (як батьків так і дітей) та позначте кордони (як фізичні так і часові).
• Дотримуйтеся дисципліни.
• Складіть робочий розклад, який враховує потреби дитини.
• Знайдіть у цьому позитив та можливість придивитися до потреб своїх дітей.
• Не бійтеся обговорити проблему з учителем.
• Насамперед потурбуйтеся про себе.

І пам’ятайте про те, що дистанційне навчання – це, в першу чергу, можливості для нових навичок та вмінь, знань та досягнень.

Безпечне онлайн-спілкування дитини

  Онлайн-спілкування особливо популярне під час карантину. Якщо в «звичному» режимі діти ще зустрічаються з друзями, гуляють в парку, то в умовах карантину соціальні мережі – майже єдиний спосіб спілкування серед підлітків.

   Інтернет сьогодні – це світ, в якому наші діти знайомляться, спілкуються, наввіть реалізовуються. Тому батькам варто зрозуміти, що це за світ та як допомогти дитині користуватися гаджетами безпечно.

     Для цього пропонуємо переглянути серію відео на каналі Stop Sexting Ukraine, яка присвячена питанням захисту в Інтернеті перейшовши за наступним  посиланням

Інформацію підготувала соціально-психологічна служба Сарненської гімназії

До відома батьків інформація про оздоровлення та відпочинок дітей!

Більше інформації можете переглянути за  посиланням

Безпека в інтернеті - баланс між обмеженням і свободою

“Ще зовсім трохи”, “Ще один рівень, і я вимикаю”. Якщо ваша дитина грає ігри онлайн чи на мобільному телефоні, то вам добре знайомі ці фрази.

Роль батьків  — бути кимось на кшталт рефері у футболі. Будь-яка гра, як у спорті, повинна мати свої правила. Лінія навколо поля визначає межі, у яких можна грати. Роль рефері — переконатися, що гравці залишаються у визначених межах та виконують правила гри.

Замість того, аби силоміць вимагати у дітей робити чи не робити певні речі, дайте їм можливість власного вибору, прийнятного для їхнього віку. Разом погоджуйте межі та правила, яких діти зможуть дотримуватися.

 Чому діти грають:

·        Потреба спілкування. Інтернет, соцмережі та комп’ютерні ігри – це основний спосіб соціалізації для дітей у теперішніх соціокультурних умовах. Дітям важко не бути частиною цього процесу, адже це може означати, що вони мимоволі стають аутсайдерами.

·        MMORPG. Масові багатокористувацькі рольові онлайн-ігри (Massive Multiplayer Online Role Playing Games), такі як League of Legends або Defence of the Ancients, вимагають командної роботи від багатьох гравців. Стосунки у командній грі сприймаються як справжні, не менш значущі, ніж у реальності.

·        Відчуття досягнення. Прогресуючи у грі, ігровий персонаж стає сильнішим або одержує певні винагороди (наприклад, нові вміння чи додаткові ігрові об’єкти).

·        Тиск ровесників. Оточення ровесників тисне на дитину, змушуючи користуватися найновішими медіа-інструментами, грати найсвіжіші комп’ютерні та мобільні ігри. Також є неписане правило, що не добре підводити свою команду під час MMORPG-місій, тож дитині буває важко припинити гру.

·        Емоційна прив’язаність. Є ігри, де діти можуть доглядати за цифровим улюбленцем, розбудовувати селище, ресторан тощо. Якщо під час гри це зникає або зазнає ушкоджень чи втрат, то гравці з емоційною прив’язаністю схильні витратити гроші заради того, щоб це зберегти.

 Віртуальні ігри – не завжди зло:

1.     Дають можливість дітям знайти спільну мову та налагодити спілкування з ровесниками, особливо коли йдеться про хлопчиків.

2.     Деякі ігри розвивають просторову уяву, покращують навики читання, вміння вирішувати проблеми, логічне мислення, навики колаборації з іншими.

3.     Дають батькам нагоду взаємодіяти та бути ближчими до своїх дітей – під час спільної гри. А ще через гру батьки можуть вчити дітей умінню працювати в команді.

 Але остерігайтеся таких ігор:

• Багато віртуальних ігор містять елементи азартної гри, гри випадку. Зазвичай, це — необов’язкова складова сюжету, на розсуд гравця, проте вона пропонує можливість швидко заробити винагороду та просунутися далі у грі.

• В Інтернеті є багато безкоштовних симуляторів азартних ігор із шансами на перемогу вищими, ніж зазвичай. У дитини може скластися враження, що вигравати в таких азартних іграх — легко, відтак вона може охочіше ставитися до ігор на гроші у майбутньому.

• Азартні ігрові майданчики (Favorit, 1XBet, PariMatch  та інші) все частіше йдуть пліч-о-пліч із цифровим медіа, з’являючись як рекламні повідомлення, тому у дітей більше шансів спробувати їх, або й навіть почати грати на гроші, у ранньому віці.

• Окремі відеоігри (наприклад, VideoPoker) ніби й вимагають стратегічного мислення, прийняття рішень, але, водночас, містять у собі елементи азартної гри. Таким чином, дитина може “увійти в смак” азартних ігор і надалі почати грати їх всерйоз.

 Що батькам треба знати і робити:

·        Встановіть чіткі правила та обмеження часу на використання цифрових медіа. Коли дитина дотримується правил, похваліть за самодисципліну. Всіляко заохочуйте вміння самоконтролю.

·        Пояснюйте дитині основні функції та можливості гаджетів, телефонів, комп’ютерів. Вчіться разом з нею новим можливостям, які пропонуються до використання у телефонах, гаджетах.

·        Для молодших дітей складіть графік, хто, коли і скільки часу може користуватися комп’ютером чи телефоном. Що дозволено робити, а що ні (наприклад, дивитися YouTube лише під наглядом батьків).

·        Для старших дітей влаштуйте сімейну нараду і разом узгодьте правила використання комп’ютера, телефона. Відразу домовтеся про наслідки невиконання правил, щоб дитина відчула себе учасником угоди та відповідальніше до неї поставилася. (Наприклад: Ігри дозволені лише після виконання домашніх завдань і не більше ніж __ хв/год. у разі невиконання: Заборона грати ігри ___ днів.)

·        Запишіть ці правила на папері та повісьте на видному місці.

·        Обоє батьків повинні бути послідовними та діяти згідно узгоджених «штрафів» за невиконання правил.

·        Коли дитина протестує та влаштовує істерику через те, що їй заборонено грати, нагадайте їй правило, яке ви обговорили та записали. Ніколи не піддавайтеся на істерики, інакше дитина буде продовжувати використовувати це як вашу слабкість, щоб досягти бажаного. Дайте зрозуміти, що в разі істерики, взагалі забороните використання комп’ютера/телефона.

·        Якщо дитина змалку або з моменту отримання доступу до гаджетів навчиться дисципліни, то і надалі вам буде легше контролювати час за іграми та буде менше шансів виникнення залежності від пристроїв.

·        Обирайте ігри для двох та більше гравців, аби заохотити спільну гру та перетворити ігри у сімейну активність.

·        Встановіть батьківський контроль та паролі, щоб уникнути покупок через ігри та отримувати сповіщення у разі таких дій.

·        Заохочуйте та підтримуйте інші дитячі активності, такі як: спорт, музика, творчість, тощо

 Також можете ознайомитися та дізнатися, як уберегти дітей онлайн від шкідливих матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних інтернет-спілок, сексуального насильства переглянувши онлайн-курс «Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті»» на сайті   Дія. Цифрова освіта

Булінг

В Україні чинний Закон щодо протидії булінгу №2657-VIII

Булінг (цькування) – це  дія або бездіяльність учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Хто причетний або «Трикутник» булінгу. У системі булінгу можна виокремити три сторони: переслідувач, або булер; жертва; спостерігач. Бути спостерігачем цькування і самому долучатися до нього фактично має змогу будь-хто. Водночас що більше людей знає про булінг, то легше його виявити і зупинити.

Причини виникнення булінгу (цькування):

- Особисті чинники:

• розлади та порушення розвитку дитини;

• інакшість, зовнішній вигляд, стан здоров’я чи інвалідність;

• бажання завоювати авторитет в очах друзів та однолітків;

• компенсація за невдачі в навчанні чи громадському житті.

- Сімейні чинники:

• брак близьких стосунків у батьків з дитиною;

• слабкий або занадто сильний контроль над дитиною;

• гіперопіка над дитиною;

• тиск або жорстоке поводження батьків;

• домашнє насильство;

• виховання в неповній сім’ї.

- Чинники середовища:

• авторитарний стиль навчання і культура репресивних заходів;

• маніпулювання колективом за допомогою булінгу (цькування);

• ігнорування проблеми на рівні закладу освіти;

• відсутність контролю з боку педагогічного персоналу за поведінку дітей; - Соціальні чинники:

• гендерні стереотипи;

• сексуальна орієнтація;

• соціальна та економічна нерівність;

• популяризація насильницьких моделей поведінки на ТВ, в інших медіа, в інтернеті.

 Яка поведінка дитини допоможе Вам зрозуміти чи не потерпає дитина від булінгу:

·        дитина пропускає конкретні або всі уроки;

·        запізнюється на уроки, відмовляється від участі в позаурочних заходах без об’єктивних або з надуманих причин;

·        часто скаржиться на погане самопочуття під час уроків;

·        замикається в собі, уникає друзів, однокласників, самоізолюється або ігнорує конкретних учнів;

·        втрачає інтерес до навчання та іншої діяльності, має низьку успішність;

·        не довіряє одноліткам і дорослим, має низьку самооцінку, невпевнена в собі;

·        не здатна концентруватися на виконанні завдання, неуважна, забудькувата;

·        постійно або часто перебуває у стані тривожності, напружена;

·        боїться гучних звуків і різких рухів, ляклива;

·        постійно або часто має поганий настрій, пригнічена, або, навпаки, гіперактивна, дратівлива, агресивна;

·        має різкі й безпричинні перепади настрою;

·        губить або псує особисті речі та шкільне приладдя;

·        одягнута в розірваний або зім’ятий одяг;

·        часто з’являються синці на тілі;

·        не пояснює причини вищеописаних станів і поведінки або вигадує пояснення.

 Куди звертатися у випадках булінгу:

-         до поліції;

-         до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

-         до управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;

-         до громадських організацій, які надають допомогу жертвам насильства;

-         до психолога, соціального педагога, класного керівника, інших педагогів;

-         до близької людини;

-         до «гарячих ліній», телефонів довіри.

 Телефони довіри:

·        Дитяча лінія 116-111 або 0 800 500-225 ( з 12.00 до 16.00);

·        Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116-000;

·        Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116-123 або 0 800 500-335;

·        Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50-17-20;

·        Уповноважений Президена України з прав дитини 044 255-76-75;

Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213-103

Кібербулінг

КІБЕРБУЛІНГ — розсилка повідомлень образливого й загрозливого характеру, поширення в інтернеті неправдивої і принизливої інформації, а також фото та відео за участю об’єкта цькування.

Тролінг — розміщення провокаційних повідомлень на форумах або в чатах. Основна мета тролінгу — викликати конфлікт і взаємні образи між учасниками.

Флеймінг — обмін короткими емоційними репліками між двома або більше людьми в інтернеті чи соціальних мережах. Флеймінг нерідко переростає у затяжний конфлікт.

Хепіслепінг — розміщення в інтернеті відеороликів із записами реальних сцен насильства.

 Основний майданчик кібербулінгу — інтернет загалом і соціальні мережі зокрема. Нерідко булери зламують сторінки жертви в соціальних мережах або створюють фейкову (підробну) сторінку з ім’ям жертви. Відтак булери розміщують на ній принизливий контент чи розсилають образливі повідомлення, аби скомпрометувати жертву.

 «Механізм» кібербулінгу. Для цькування жертви зазвичай булери використовують:

·        наклеп — образлива й неправдива інформація;

·        ізоляцію — насильницьке вилучення з віртуальних груп;

·        напад — образливі й дошкульні повідомлення та електронні листи жертві;

·        хепіслепінг — фізичне або психічне насилля над жертвою, яке булери фотографують або знімають на відео, а потім розміщують в інтернеті.

 Основні принципи батьків у протистоянні кібербулінгу:

·        Необхідно завжди бути уважним до дитини та її віртуальних практик;

·        Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування (вітальня, кухня), де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті та знання особистого паролю від телефону дитини або доступу до нього в будь-який час;

·        Важливо відслідковувати “онлайн-репутацію” власної дитини (для цього час від часу здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім’ям вашого сина чи доньки);

·        Періодичність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, в тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу Вашої дитини.

 Зверніть увагу, якщо Ваша дитина:

·        проводить незвично багато часу в інтернеті, особливо вночі,

·        раптово вимикає комп’ютер, коли ви заходите у кімнату,

·        відповідає на телефонні дзвінки від людей, яких ви не знаєте,

·        нервує, коли отримує нові повідомлення,

·        втрачає інтерес до використання всіх гаджетів,

·        отримує подарунки поштою невідомо від кого,

·        втрачає інтерес до школи, нервує або турбується, коли туди потрібно йти,

·        менше спілкується з друзями і родиною та стає потайною.

 Кроки щодо захисту від кібербулінгу

·        Поясніть дитині, що це не її вина. Що ви підтримаєте її в будь-якому разі, що ви – на її боці та вам можна довіряти

·        Збережіть все листування, зробивши скріншоти

·        Заблокуйте акаунти, з яких пише агресор – поставте в чорний список та ігноруйте. Іноді кривдник відступає, коли не отримує реакції

·        Поміняйте номер телефону дитини і на деякий час видаліть всі сторінки у соцмережах. Якщо дитина буде відчувати себе таким чином «відрізаною» від світу його друзів – створіть нові, секретні сторінки для дитини з іншим ім’ям і без фото, щоб тільки сім’я і друзі знали про них

·        З’ясуйте, чи знайома дитина з агресором у реальному житті або чи планує зустрітися. Дізнайтесь, що йому відомо про дитину (реальне ім’я, прізвище, адресу, телефон, номер школи). Запропонуйте свою допомогу – обговоріть, як можна знешкодити, заблокувати агресора. Поясніть, якій небезпеці може піддатися дитина при зустрічі з незнайомцями, особливо без свідків

·        Зверніться в поліцію. Якщо погрози є досить серйозними, стосуються життя або здоров’я дитини, а також членів вашої родини, то ви маєте право на захист з боку правоохоронних органів

Якщо ви не впевнені в своїй оцінці того, наскільки серйозно те, що сталося з дитиною, або дитина недостатньо відверта з вами і не готовий йти на контакт, зверніться до психолога.